.
.
Я у плавках і светрі, капюшон якого натягнутий аж на лоба. Море у нервовому приступі піниться од злості. Вітер шарпає за волосся, намагається відірвати голову. П’ять днів на морі, а я ще ні разу у ньому не замочила своїх плавок. Що не заважає бути їм й так вологими – від мокрого після дощу матраца на лежаку. Не рятують навіть два рушники, складені в надцятеро разів. Час від часу завмираю, втупившись поглядом у хмари, які затуляють сонце. Мені здається, від мого погляду з-під лоба, можливо, вони рухатимуться швидше.
В руках чудесна книжка - Катажина Грохоля, і хороший настрій забезпечено. Кожне наступне речення - приступ реготу. Добре, що з-за темних окулярів не видно, як ридаю, а то б сусіди по лежаках подумали, що якась ненормальна: то сміється, то плаче.
Обов’язково, коли повернусь, подякую коліжанці за те, що перед моїм від’їздом у відпустку наполягла зустрітись, щоб вручити цю книжку. «Ніколи в житті». У Грохолі свої "ніколи", у мене – свої.
( Read more... )
You are viewing
les_vakula's journal